А я свому часто кажу так - ти моя паскуда, солодка! І чого я в тебе закохалась? А очі в тебе такі котячі, а такі заворожуючі!

А он власне те слово кохаю, то я ним не розкидаюсь а кажу тихо і ніжно в самий «непідходящий» момент, коли він цього не сподівається і не очікує, як наприклад по-середині його монологу як я забагато грошей нині потратила. Ну то він тоді розтане і вже забуде чого мене сварив.

Треба собі взяти таке на замітку, бо мій деколи теж веде такі монологи

А ми щодня говоримо один одному ці слова. З цього у нас починається день і ними ж він закінчується. Живемо ми з чоловіком чотири роки, і він протягом дня може декілька разів зателефонувати і просто сказати " Я тебе кохаю". І цього буде достатньо щоб піднявся настрій, знайшлося рішення якоїсь проблеми, а чи й просто зробити собі паузу і помріяти

Маруся, як "мило" ти чоловіка називаєш.

ну я шо я нічо. Він сам напрошується.

А мій чоловік на запитання :"А ти мене кохаєш?", відповідає:"Сказати я тебе кохаю займе декілька секунд, а показати як ВСЕ ЖИТТЯ".
Тому він мені лише показує як сильно кохає мене.

Ми з чоловіком такими словами не розкидаємось. Як каже мій тато, і я з ним повністю згідна, "любити треба вчинками". Я і так бачу, що мене чоловік любить, а він знає, що я люблю його. У нас це як вербальна магія - якщо зрониш слово "люблю", то воно втрачає свої чари. Замість слів чоловік часто дарує мені духи (я дуже люблю парфуми і мені їх ніколи не досить))), квіти. А найбільший подарунок - коли сам собі штани прасує, бо я це дуже не люблю робити))))))

Ми з чоловіком живемо вже 9-й рік,а слова "я тебе кохаю" хочемо чути часто.Я якщо маю поганий настрій, чи просто заскучила, то дзвоню і кажу"я тебе кохаю", а він мені відповідає тим же.Тоді стає веселіше.А якщо довго не чула, то сама ж напрошуюсь кажучи" ти ще мені сьогодні не казав гарних слів,він усміхається і каже...

а мій таке каже рідко, тому це звучить дуже приємно