Усе те згодиться, що в полі корениться. І не лише в полі. І луки, і плавні, і гаї, і ліса здавна годували людину. "Роди, Боже, хліб, а до хлібу опеньки", - молився гречкосій. Гриби в лісі ростуть, а по селах і містах їх знають і зі смаком з'їдають. "Дід пішов по гриби, баба по опеньки, дід свої посушив, бабині сиренькі", - почувши ці жартівливі слова, малюк відразу ж забув про образи. Заготівлею грибів займалися і діти, і дорослі.
Колись населення у багатьох місцевостях вільно користувалося лісовим багатством - гриби та ягоди вважалися нічиїми і належали всім незалежно від соціального стану. Збір лісових дарів у панському або державному лісі не лише не сприймався як щось незаконне, а, навпаки, - був традиційною (часом дуже істотною) підмогою для селян.
Гриби збирали всі. Але для когось це збиральництво було лише буденним і часом не дуже приємним, клопітким заняттям. А хтось не міг дочекатися грибної пори, щоб відвести душу, підбираючи грибок до грибка. Листя жовтіло - поле смутніло, та раділо серце грибника. Поле для нього було видним та глухим, а ліс темним і сторожким. І ця лісова загадковість, доброта і сприйнятливість його природи відбивалася на характері та звичках грибника. Водночас ліс не кожного приймав, не кожному відкривав свої грибні таємниці. Людині з важким серцем і чорними думками в лісі робити було нічого. "Щасливому - по гриби ходити, а нещасливому - по лісі блукати", - казали в народі.
"Не май поля за бовдура, а ліса за дурня" - стверджують сільсбкі мудраки. Гриб сам не росте ніколи, коло нього і другий показується поволі, - де один грибок, там цілий вінок. Однак сам по собі цей заповітний грибок разом зі своєю грибною родиною до порогу гречкосія-пічкура, який і за косою мерзне, не прийде. Хоч сто разів він повторить: "Грибок, грибок, стрибай у кузовок", до скоромного Спаса кошіль грибами не наповниться. "Гайку, гайку, дай гриба з бабку! Сироїжку з добру діжку, красноголовця з доброго молодця!" - вигукують заготівельники грибів, відправляючись у ліс. Однак і слізні прохання, і святі слова, і шанобливе звертання до володарів лісу не допоможуть, якщо людина не має хисту до пошуку грибів, позбавлена грибного азарту, не відчуває того особливого, що переповнює душу, захоплення, коли помітить у траві грибну шапку. Навіть досвідченим грибникам, які у землю дивляться, а на сім сажнів грибниці бачать, не завжди вдається натрапити на багате грибовисько (на Поліссі його ще називають "черінем") або на "нерух" - грибні та ягідні місця, які ніхто не чіпав. Що вже казати про навачків, які входять у ліс, як у чужий двір, де гостям і у свята не раді. "Де дуби, там і гриби", - підказують їм деякі знавці. Що ж, є чимало грибів, за назвами яких можна визначити їхнє місцезнаходження. Боровики шукають у соснових борах, піддубники - під дубами, підберезники - в березняках, "стернявки" - на стерні після збирання хлібу, опеньки - на пеньках, "ялинники" - під ялинами, "підлипки" - під липами, болотовики - на болотах. Своя свитка не важка для гриба, людині ж за грибною одежиною не завжди вдається розпізнати характер і примхи лісового мешканця. Така вже у грибів вдача: вони не ростуть там, де їх шукають поверхові метушливі грибники-всезнайки. Марними для них будуть пошуки підберезників під березами, а опеньків на пнях.
Газета "Порадниця" (2009)
Грибні прикмети
*З'явився в полі колос - чути грибників голос.
*Колоситься жито - починають траплятися підберезники й білі.
*Жнуть жито - починається другий збір підберезників.
*Полетів пух з осики (опадає зріле насіння) - вирушай за козарями.
*З'являються лісові суниці й чорниці - виходить другий пласт білих, починають збирати сироїжки, а через три тижні чекайте на рижики.
Навігація 
